Увійти

Login to your account

Username *
Password *
Remember Me

«Пісня добра та щира потрібна у такий героїчний для України час»

11 грудня в рамках туру, присвяченого 40-річчю творчої діяльності, до Калуша приїжджає народний артист України, відомий співак і композитор Павло Дворський. Уже другий рік поспіль він даруватиме калушанам концертну програму разом зі своїми синами – Павлом-молодшим і В’ячеславом.

Напередодні концерту в Калуші мені вдалося взяти інтерв’ю в метра української естради. Ця розмова для мене була надзвичайно важлива і водночас хвилююча, адже я належу до покоління, яке виростало на піснях «Смерічки», Зінкевича, Яремчука, Дворського.

– Пане Павле, знаю, що цьогоріч із концертною програмою «Горнусь до Тебе, Україно!» Ви об’їздили не лише всю Україну, але й побували за кордоном. Де саме виступали? Як сприймає світ українську пісню?

–  Цей рік дійсно творчий, натхненний, насичений подіями не тільки для мене, а й для моїх синів. З січня ми розпочали гастрольний тур, присвячений 40-річчю моєї творчої діяльності. Саме в 1976 році я вперше вийшов на сцену в складі популярного тоді вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». У цьому колективі я виступав разом із Назарієм Яремчуком, Василем Зінкевичем. Із Назарієм, до речі, співав 18 років. Весь час ми популяризували українську пісню – нашу берегиню. Продовжуєм популяризувати її й сьогодні. Де б ми з синами не виступали, всюди наша пісня зачіпає струни сердець глядачів. А дали ми цього року майже сотню концертів. Побували як у Центральній, так і Західній Україні. Проїхалися творчим туром країнами Європи. Мільйони українців нині за кордоном. Як це не прикро, але особливо багато по світі наших жінок-заробітчанок. Ми знаємо, що там наші земляки спраглі української пісні й дуже хочуть зустрічі з нею. Тому ми старалися чи то в Італію, чи в Іспанію, чи у Францію привезти дух рідної землі, рідної молитви, рідної пісні. Ми співали в Римі, Мадриді, Лісабоні, Парижі… Їдучи за кордон, ми ставили за мету нашою піснею об’єднати українців. Сказати, що Україна в нас одна, найкраща.

– Із засобів масової інформації знаю, що зустрічали вас всюди дуже тепло. Співали разом із вами, танцювали…

– Надзвичайно приємно, що в кожній країні на наші концерти приходили не тільки українці. Разом із ними йшли й корінні мешканці. Ми, звичайно, з синами стараємося залучити до свого репертуару твори мовою тієї країни, в яку їдемо. Або ж співаємо українські пісні в перекладі. Скажімо, в Італії я виконував італійською «Нехай тобі розкаже дощ». Але в основному звучить українська пісня. В Мадриді спільно із залом виконували «Смерекову хату», «Червону руту», «Стожари», «За Україну». І, знаєте, виконуючи кожен твір, я бачив небайдужі очі. З яким болем в серці тут співали пісню про Небесну сотню «Ангели Майдану». Співали стоячи… А як гарно зустрічали пісню «Батькова сорочка» у виконанні моїх синів Павла та В’ячеслава. Тому після кожного концерту емоції переповнювали. Наші виступи не завершувалися в залі. Ми виходили на вулицю, а глядачі очікували нас. Тут ми просто спілкувалися, роздавали автографи, ділилися думками щодо майбутнього рідної країни. Я розумів, що всіх українців, хоча вони далеко за її межами, болить те, що відбувається на рідній землі.

– Може якийсь із закордонних концертів запам’ятався чимось неординарним?

–  У Парижі під час першого виступу було дуже приємно, що до нас підійшов Василь Сліпак. Тоді ми ще боролися за визволення Надії Савченко з російського полону. І він підтримав нас. Цей славний українець, який із Парижу спочатку всіляко допомагав нашим воїнам, які воюють на Донбасі, а потім, не зациклюючись на своїй оперній кар’єрі, пішов сам боронити Україну. І коли через деякий час дізналися, що його вбила ворожа куля, ми були гірко засмучені.

– Я не буду запитувати Вас, чи варто у цей важкий для країни час проводити концерти. Бо знаю, що українська пісня постійно була з нашими батьками, дідами-прадідами. Українці співали і в роки воєн, і в мирний час. І в сибірах пісня підтримувала дух українців. Тільки запитаю, як вважаєте, пане Павле, чи скоро вона закінчиться, ця війна?

–  Кожна людина живе вірою і молитвою. І ми віримо, що мир запанує на нашій Богом благословенній землі. Молимося, щоб проклятий ворог згинув, щоб ми могли будувати рідну Україну. Бо ще ой як багато в нас роботи… Особливо в духовному плані. І кожен має починати з себе.

У рамках туру мали концерти й на Черкащині, в Миколаєві. І переконалися, що там також потрібна пісня в нелегкий для України час. Вона піднімає людей з колін, у них прозрівають очі. Тому я більш ніж впевнений: пісня добра та щира потрібна саме зараз, у такий героїчний для України час.

– Знаю, що зі «Смерічкою» Ви, пане Павле, бували в Калуші. А от зі своїми синами приїхали до нашого міста вперше рік тому. Видно калуська публіка сподобалася В’ячеславу та Павлу-молодшому, раз вирішили заспівати в нас і цьогоріч?

– Скажу чесно, калуська публіка сподобалася. Любов до української пісні тут якась особлива. Хлопці так і сказали: чудова зала, чудова атмосфера, чому б не поїхати. З великим задоволенням приїдемо до Калуша. Я впевнений, що концертна програма пройде в гарному, піднесеному настрої. Що і ми, виконавці, і глядачі отримають неабияке задоволення від спілкування. Ми привеземо для калуського поціновувача української пісні свої нові альбоми.

– Думаю, після цьогорічного концерту Ваші сини направду скажуть – чудова зала. Бо за цей рік у глядацькій залі ПК «Юність», де планується ваш концерт, провели капітальний ремонт. Що взагалі, пане Павле, скажете про Калуш? Ви ж були тут раніше…

– Звичайно, зміни є. І новобудови зауважив, і центральна дорога відремонтована, й упорядковані сквери та багато іншого, що кидається в око. Зараз всі рівняємося на Європу. То я впевнений, що Калуш – одне з перших компактних українських міст, яке впевнено прямує до Європи.

– Останнім часом співаєте з синами. Чи важко виступати з рідними? І взагалі, Павло й В’ячеслав тягнулися до пісні самі чи їх спрямовував батько?

– У нас було так, як у будь-якій мистецькій родині: сини виростали на колінах Назарія Яремчука, Івана Поповича, Іво Бобула, Лілії Сандулеси. У нашій хаті в Чернівцях завжди збиралася культурно-мистецька родина, до якої, крім естрадних виконавців Левка Дутківського та Володимира Івасюка, долучалися й художники. Діти спілкувалися з цими творчими особистостями, набиралися в них творчого духу. Їм є з кого брати приклад і, звичайно, творити щось цікаве своє. Завжди співали, придумували, шукали якісь мелодії, слова. Я брав їх із собою на концерти, де часто за сценою вони повторювали, наспівували. Обидва закінчили музичні школи. А старший – ще й музичне училище та консерваторію.

Не хочу, щоб мене копіювали. Вони мають мати своє, лише їм притаманне творче обличчя. А втрьох ми робимо родинне тріо. Сини підтримують мене, відчувають усі нюанси моєї творчості, по-новому осмислюють звучання моїх пісень. І тому наша програма різностороння: звучать і ліричні пісні, і лірико-патріотичні, й духовні.

– Які плани у Дворських на майбутнє?

– На наступний рік маємо цікаві запрошення виступити в Канаді, в США. Просять нас приїхати і в Прибалтику та Німеччину. Відвідаємо Таллінн, Ригу, Вінніпег. Тобто хочу проїхатися творчим турне місцями, де свого часу виступали зі «Смерічкою», з Назарієм Яремчуком. Плануємо до своїх концертів залучати інструментальну групу. У ході всієї своєї творчої праці ставимо собі завдання відродження нашої української пісні, бо це – основа, яка тримає кожну націю. Ми маємо берегти свою рідну мову, рідну пісню, культуру. І починати треба з дітей. Якби наша ідеологічна машина працювала в цьому напрямку, якби в роки незалежності більше українських творчих колективів, а не російських, виступали на теренах Східної України, несли своє, рідне, духовне, не було б сьогодні такої ситуації в державі.

– Пане Павле, що скажете калушанам на завершення розмови?

– З нетерпінням чекаємо творчої зустрічі, яка запланована на 11 грудня в палаці культури «Юність». Сподіваємося на теплий прийом калушан. А ми даруватимемо їм українську пісню, яку називаємо святим оберегом.

– Щиро дякую за розмову.

Розмовляла Дарія ОНИСЬКІВ

Login to post comments