Увійти

Login to your account

Username *
Password *
Remember Me
  • 31 березня 2017
  • Олег ЛУЗАН
  • 679

Порятунок

А шо їй оце всьо хуже і хуже?! дебела молодиця вмостилася навпроти мене і підозріло-уважно дивиться прямо у вічі.

Мені чогось починає приходити до пам’яті анекдот про тюбетейку. Ну, той, де, коли у мене руки в боки, то мені начхати, на якому вусі у тебе тюбетейка.

В чім саме хуже? починаю згадувати доповіді чергових медсестер та лікуючого лікаря. Наче не гірше, а навіть краще. Звичайна операція, молода жінка, обєм втручання незначний, ускладнень немає. Щось пропустив? Нє?

А ви не знаєте?! молодиця навпроти, сестра хворої, аж подалася вперед, насуваючись на мене могутнім бюстом. Не знаєте?! з притиском повторила вона, змушуючи мене відчути всю свою нікчемність і профнеспроможність.

Не знаю, тихо відповів я і похнюпився. Буду писати заяву на звільнення, вирішено. Хай тільки піде.

У неї ж руки синіють! І шия! А ви не знаєте! зневага родичів всіх тисяч-тисяч замучених лікарями хворих забриніла в її голосі.

Синіють? Руки і шия? Цікаво, як? Піду подивлюся. Піднімаюсь, щоб вийти. Сестра пацієнтки теж виходить за мною і слідує в кільватері. Я відчуваю, як димить халат у мене на спині від її погляду. Гаряче.

В палаті, на ліжку, в положенні «помираю, прощавайте всі», із закоченими очима лежить сама пацієнтка, вдягенена в легенький пеньюарчик.

Що сталося? питаю.

Ось... Руки синіють... голос кволенький, тихий і вже майже потойбічний. Схоже, не спасемо. М-да.

Дивлюся руки. Дійсно, сині зап’ястки, кисті та пальці. Навіть не сині, а якісь голубенькі. Дивні...

А ну, знімай оцю халамидку, подивимся, жіночка поволеньки стягує пеньюарчика. Ага. Плечі теж голубі. І шия. І під пахвами. І живіт. Угу.

Сестро! це перев’язувальній. Дайте-но мені ватку зі спиртом.

Тернув по руках, шкірі плечей... І сталося чудо! Ватка теж стала голубенькою! Це ж треба!

Доктор, шо це? подив і благоговіння. – Шо це, доктор?!

Халат линяє. Руки помийте, да і в душ можна. Тихенько тільки, щоб рану не намочити.

Ой! Вибачте! А ми вже думали, шо всьо! Нада ж таке! Вибачте! Ну, ти бачиш? Халат полиняв! голоси хворої та її родички явно втрачають нотки потойбіччя і набирають людського звучання.

Та нічого, буває, повертаюсь, йду до кабінету. Спасли, слава тобі, Господи.

 

Олег ЛУЗАН

Login to post comments