Невидима боротьба

Нещодавно мій хороший знайомий звернув увагу, що в католицькому світі знову витягли на медіаповерхню таку неоднозначну тему, як екзорцизм. Ну, знаєте, усілякі «лякалки» про демонів, одержимих і те, як героїчно з ними борються священики силою молитви… Обурюючись спекуляції на диких забобонах, я бовкнула щось на зразок:

– Єдине місце, в якому плодяться «злі духи» – голови марно…

І раптом затнулася, бо пригадала одну дивну зустріч, яка трапилася десь років десять тому.

Як більшість екзотичних знайомств, сталося це в потязі. Якраз тоді поверталася плацкартом з Києва до Станіслава. Сусіди по купе трафилися зовсім ніякі – як звечора завалилися горілиць з телефонами, так і пролежали до кінцевої станції. Я відверто нудилася, намагаюсь щось читати під гіпнотичне «тук-тук» коліс, аж допоки не почула «движуху» за стінкою. До дівчаток, які їхали в сусідньому купе, завітав якийсь зрілий Казанова і, судячи з того, як задоволено муркотів, присів білявкам на вуха.

Раз у раз свідомість виривала окремі фрази з тієї розмови, аж поки не склалася така химерна картинка, що мої «локатори» вже цілеспрямовано налаштувалися на сусідів. Не може такого бути! Хто стане «клеїти» дівчат, вдаючи з себе екзорциста чи когось подібного? Потерпаючи від цікавості, я розвернулася на верхній полиці і обережно встромила голову в купе поряд.

– Перепрошую, пане, Ви що, справді екзорцист? – ввічливо, але скептично перепитала, роздивляючись красеня за тридцять з борідкою під Кіта Харрінгтона. Звичайно, тоді про Кіта ще й не чули, але, гадаю, хтось ніби моєї доньки умлівав би так само, як і від кіношного Джона Сноу. І лише колоретки, як не шукай, розгледіти на незнайомцеві не вдалося. То хто ж він тоді такий?

За п’ятнадцять хвилин після того, як я вдерлася непроханим і не дуже бажаним гостем до купе, довідалася наступне. Звали химерного чоловіка в темній, стриманій, але непристойно якісній для обшарпаного плацкарта, двійці Михайлом. Сану у нього не було, але якимось непояснимим – в тому розумінні, що пояснення вправно уникав – чином він був засправжнім богословом. Теоретиком. Зосередженим на темі одержимості людей «злими силами» і боротьби з останніми. До речі, на мислителя Михайло схожим не був теж. Швидше, на актора або піарщика. З професійно поставленим голосом, даром переконання і умінням маніпулювати оточуючими.

На жаль, моя іронічна присутність зіпсувала атмосферу в купе, тому Михайлові закортіло подихати свіжим нікотиновим димом – в той час у тамбурах українських потягів палити ще не забороняли. Дивуючись, чи пристала пагубна звичка комусь, хто майже священик, я вирішила все ж піти слідом і «допитати» таємничого екзорциста.

– Просто відмовляюся розуміти! Як можна витягувати на світ Божий цю середньовічну нісенітницю? Про «злих духів», які вселяються в людей, кидають їх по ліжку і злітають до стелі…

– Справжня одержимість не така драматична, як в кіно, – спокійно відповів Михайло, гасячи недопалок. – Людина погано реагує на святу воду, на освячене вино, єлей чи просто на молитву…

– З розуму зійти. А якщо когось тіпатиме, скажімо, під будиські мантри – то це, мабуть, нормально… Але скажіть, отче, чи, може, брате, не знаю, як до Вас звертатися, Михайле, якщо у людини внутрішня, можливо, не усвідомлена, відраза саме до релігії, то до чого тут неіснуючі демони?

– Так можна донести до людини серйозність духовної боротьби, – не зовсім зрозуміло кинув співрозмовник і хутко зник з тамбура, залишаючи мене стояти в прокуреній, холодній, заповненій людьми тісняві.

– О, так, звичайно, боротьба, – бурмотіла я собі під ніс, не в силах стримати емоції. – Вигідна і прибуткова невидима боротьба проти невидимого ворога з невидимими результатами…

І знаєте, що я думаю тепер, коли читаю в пресі про засилля серед людей «демонів», «бісів» та іншої «нечистої сили»? Про те, що невидима боротьба все ж має місце. Знання проти невігластва, критичне мислення проти брехні, а громадянська відповідальність проти гречкодавців і гречкоберунів. Цілі легіони «бісів» атакують зі всіх сторін. Ворожки, екстрасенси, астрологи, псевдолікарі, виробники цукрових пігулок – лише вершина айсберга. Важче протистояти, скажімо, архітекторам фінансових пірамід, геніям брудних схем і бізнесу. Ще важче – популістам і лицемірам від політики, адептам розпилів і дерибанів… І це дуже важка боротьба за душі і розум людей, які, найприкріше, її не помічають.

 

Ліна НЕСТОР 

Login to post comments