Володимир Присяжнюк презентував у Калуші свою другу поетичну збірку

Минулого тижня в Калуській центральній районній бібліотеці вдруге за рік звучало поетичне слово івано-франківця Володимира Присяжнюка. У червні минулого року він презентував тут свою першу книгу – збірку літературних пародій «Тобі сюди, Алісо!». Цього разу на запрошення завідувачки бібліотеки Світлани Сокульської автор приїхав на Калущину з добіркою ліричних віршів «У середмісті моєї пам’яті», яка побачила світ у львівському видавництві «Сполом».

На презентацію прийшли давні друзі автора, колеги по перу, фейсбучні прихильники його творчості. Завітала й заступник міського голови Наталія Табачук. У ході презентації протягом двох годин автор читав власні вірші, відповідав на запитання присутніх, ділився думками про стан видання книг в Україні, про життя й поцінування творчих людей у нашій державі, порівнював наші творчі спілки з об’єднаннями за кордоном. Його болить, що талановитим людям, особливо молодим, у нас пробитися важко.

– Всюди – кумівство. Наші спілки не допомагають молодим талантам. Щодо закордону, то там об’єднуються люди різних творчих напрямків. І в цих об’єднаннях вони взаємозбагачуються, підтримують один одного. Мені дуже прикро, що часто приходиться переконувати молодих людей у тому, що не варто опускатися у своїй творчості низько (маю на увазі використання нецензурної лексики) задля того, щоб тебе визнали. Тяжко, бо вони відразу називають авторів, які «пишуть матами… і вони відомі». Вважаю, що все це робиться спеціально, щоб змінити орієнтири, відвернути увагу суспільства від головного, – з прикрістю говорить поет.

Модератор зустрічі Любов Боян наголосила на тому, що Володимир Присяжнюк належить до тих поетів, чия творчість вирізняється самобутньою авторською манерою, глибоким психологізмом та оригінальним поглядом на навколишній світ. Його лірика – щира й відверта – налаштовує читача на співпереживання та роздуми.

– Збірка «У середмісті моєї пам’яті» – то частинка мене. Тут я підсумував усі пережиті мною в той чи інший період життя емоції, – наголосив, звертаючись до присутніх Володимир Присяжнюк. – Тому й назва саме така: у ній – все моє, наше життя. Адже людська пам’ять, як те давнє місто, де кожна вулиця, будинок асоціюються з якимось періодом життя чи подіями. Тяжко було знайти назву до книги. І мені її підказав один із моїх же віршів, де якраз є ці слова: «Розцвітає минуле вишнями // В середмісті моєї пам’яті». От я й використав останній рядок другої строфи.

Рецензент Тетяна Череп-Пероганич (поетеса, прозаїк, член Національної спілки письменників, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова») у вступній статті до книги пише, що автор «дуже вдало підібрав назву своїй черговій книжці…, бо ще давньоримський письменник Цецилій наголошував на тому, що завжди треба шанувати сліди минулого». «А якраз минулого немало в творчості сучасного поета з Івано-Франківська, того минулого, яке в теперішньому часі переросло в творчість поета-романтика», – констатує вона.

Володимир Присяжнюк вважає, що поет має писати душею. Якщо він відчуває, що щось не так, то не публікує цього вірша. Не ганяється пан Володимир і за кількістю.

– Якщо не пишеться, то не пишу, себе не заставляю, бо з того нічого путнього не вийде, – переконаний поет:

Вірш без душі – абсурд і нонсенс,

Як недописана глава –

У передчасності анонсів

Непереконливі слова.

Не старається він писати вірші, присвячені комусь чи чомусь. Виняток – поезія вишиванці:

– Торік у День вишиванки пив каву з друзями у кафе. І тут зайшла пара у вишиванках чорним по білому. Це так вразило, що відразу на серветці вилив все те, що відчув:

Сумний мотив на вишиванці

Нитки чорнезні, біле тло.

Ми вічного двобою бранці,

Де у борні добро і зло.

В країні, оповитій горем,

Нам хрест доводиться нести…

Ті хрестики на білім чорні

Могил невишиті хрести…

Був у житті Володимира Присяжнюка період, коли він писав музику. Пан Володимир – співавтор пісень у виконанні лауреатів Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» Тараса Житинського й Олександра Войтка. Тож недаремно зустріч у Калуші завершилася під його «Романс» у виконанні Тараса Житинського.

Присутній на презентації калуський поет Іван Ткачик, вітаючи Володимира Присяжнюка з виходом його другої збірки, наголосив на неабиякій продуктивності поета. А поезія пана Володимира, переконаний Іван Павлович, – то дійсно його душа. До речі, серед небагатьох поетів, яких останнім часом читає Іван Ткачик, і Володимир Присяжнюк.

Дарія ОНИСЬКІВ

 

 

Login to post comments