Дивний привід для гордощів

У неділю, на Різдво, вирішили ми з дочкою поїхати до Станіслава. А, дійсно, що в Калуші робити у святковий день, допоки усі містяни, навіть підприємці, міцно спочивають після нестриманого застілля?

Інше діло – в Франику. З самого, по-весняному теплого, хоча сирого та пахмурного, ранку люди чинно спацерують по Стометрівці. Туди – назад. Не спить-не дрімає святкова торгівля, спокушаючи франківчан ароматами шашликів, кави та глінтвейна. Усі трішки мляві, стомлені, але щасливі. І можна отак гуляти годинами під оздобленими гірляндами – за новим європейським трендом – арками. І що з того, що ялинка у них – штучна і відверто не комільфо… Але ж атмосферно. Спокійно. Аж серце щемить від такого пасторального Різдва на залитій густим туманом Стометрівці.

  Гуляємо ми з дочкою. Розмовляємо, мов британці, виключно про погоду. Бо душа просить, принаймні моя, снігу й морозу на Коляду. А ось молоде покоління категорично проти: ні-ні, нехай в Нью-Йорку фонтани замерзають і Флориду снігом заносить. А нам в Україні і так комфортно буде жити.

Ось так, базікаючи про всякі дрібниці, виходимо на площу Міцкевича, якраз позаду кінотеатру «Люмєр». І стає очевидно, що якась кардинальна зміна спіткала це місце, але розум не спішить її осягнути.

Так, подивимося уважніше. Ближче до кінотеатру облаштували новий дитячий майданчик. До речі, дуже оригінальний – раджу усім калуським можновладцям взяти на озброєння. На іншій стороні площі – ближче до будівлі філармонії – теж якийсь дивний «атракціон» змонтували. Наче вал насипали з каміння. І що то за фортифікація посеред міста?

Бачу, що читачі, які були нещодавно в обласному центрі, вже посміхаються. Бо вони знають, що то не вал змурували в самому центрі Франика, а познімали бруківку. Гори із бруківки, які приховують під поглядом туристів картини безладу і безгосподарності. Майже як у Калуші біля Центральної бібліотеки.

Яке ж дивне створіння – людина. Дивлячись зблизька на понівечену вулицю, яку влада Івано-Франківська не встигла відремонтувати до Різдвяних свят, я відчула… гордість. За наш коханий, комфортний, зручний, європейський Калуш. А чому ні? Ми нічим не гірші за інші міста, виявляється. Так, інколи робимо дурниці. Та не лише ми. Не лише ми!

 

Ліна НЕСТОР

Login to post comments