Днями в гості до моєї бабусі зайшла сусідка Людмила Василівна. Вони частенько заходять одна до одної. Адже люблять обговорювати різні події зі свого життя або вчергове розкритикувати несправедливість пенсійної реформи. Але цього разу тема була не політична, скоріше, буденна, і трапитися могла із кожним. Так ось, мені довелося бути свідком цієї історії. Адже цього ж дня я прийшла до бабусі, щоб допомогти їй поратися у хатніх справах.

Нещодавно мій хороший знайомий звернув увагу, що в католицькому світі знову витягли на медіаповерхню таку неоднозначну тему, як екзорцизм. Ну, знаєте, усілякі «лякалки» про демонів, одержимих і те, як героїчно з ними борються священики силою молитви… Обурюючись спекуляції на диких забобонах, я бовкнула щось на зразок:

– Ганю, ти лиш глянь, що в Інтернеті пишуть, – сухенький дідусь з сивим чубом і «римським» профілем, скрегочучи від напруги, потягнувся скаліченою ще замолоду рукою за окулярами.

У неділю, на Різдво, вирішили ми з дочкою поїхати до Станіслава. А, дійсно, що в Калуші робити у святковий день, допоки усі містяни, навіть підприємці, міцно спочивають після нестриманого застілля?

Файне місто. Романтичний передвесняний вечір. Дощ і сніг змішалися в одну кашу. Манну. Майже небесну.