Нещодавно у приміщенні Центральної бібліотеки ім. Т. Шевченка відбулося представлення старовинної Калуської метрики. Це стало своєрідним подарунком калушанам до Дня міста та чудовою нагодою пролити світло на його минувшину, на життя попередніх поколінь мешканців Калуша.

Музейні працівники, як і представники багатьох інших професій, мають своє професійне свято – Міжнародний день музеїв, який відзначається 18 травня. У цей день більшість музеїв працюють безкоштовно, проводять якісь заходи і радо показують свої виставкові зали. Усе це задля підвищення культурної свідомості суспільства. День музеїв вшановується у всьому світі, оскільки музейні працівники причетні до ознайомлення людей з історією, високим мистецтвом і досягненнями людства.

Цьогоріч виповнюється 210 років з часу започаткування в Калуші дзвоноливарні Михайлом Фельчинським. Вона діяла в нашому місті майже півтора століття. Перед Другою світовою війною спілка «Ліярня дзвонів Братів Фельчинських у Калуші» успішно конкурувала з німецькими дзвоноливарними фірмами, хоча ті мали значні державні пільги. Кампани Фельчинських звучать у Іркутську й Стокгольмі, в Камеруні й Перу і найбільший з них важить 11 600 кг.

Якось до редакції завітав калушанин Богдан Гайва. Він виріс у сім’ї січового стрільця Федора Гайви. Цікавиться історією рідного краю й старається наповнити її відомими йому фактами. Вважає, що ми маємо знати якнайбільше імен тих, хто боровся за вільну, незалежну Україну.

Україна підійшла до четвертої річниці закінчення другого Майдану. Саме 18-22 лютого 2014 року вирішувалася доля її народу. Усі пам’ятають ті майже апокаліптичні кадри протистоянь у самому центрі Києва. Це фантастично-моторошне поєднання чорного диму, вогню та льоду. Стрілянина на вулицях української столиці давала відчуття якоїсь нереальності того, що відбувалося на очах усього світу. Свідомість відмовлялася вірити у те, що це – не десь на Балканах чи на Близькому Сході, як ми звикли чути, – а тут, у нас вдома.

Майдан переміг. За цю перемогу віддала життя Небесна Сотня. Але шрами на тілі нашої країни залишилися помітні. Майдан став водорозділом. Україна після нього ніколи вже не буде такою, як була до цього.

Днями у Калуші відбулася презентація книги Миколи Когута «Галичани – герої Крут», присвячена столітній річниці відомого бою. Редакція «ДП» вирішила звернутися до автора з проханням розповісти про роботу над цим дослідженням та взагалі про краєзнавчу діяльність. Адже Микола Когут давно і плідно співпрацює з нашою газетою. Він охоче погодився відповісти на наші запитання.

22 січня – День незалежності України. Погодьтеся, звучить дивно і незрозуміло. Однак за усіма правилами історичного календаря цього дня наша країна повинна була б святкувати день свого народження. Тому що саме 22 січня (9 січня за старим стилем) 1918 року у Києві Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Сергій Плохій – українсько-канадсько-американський історик, спеціаліст з історії Східної Європи. Виріс у Запоріжжі, закінчив Дніпропетровський державний університет. На початку 1990-х років перебрався до Канади на викладацьку роботу. У 2007 році переїхав до США, де обійняв посаду професора історії України Гарвардського університету, штат Масачусетс. До кола наукових інтересів Плохія належать дослідження раннього періоду нової історії (з ХVI до XVIII ст.). Останнім часом його цікавить проблематика ХХ століття. Він видав десяток ґрунтовних історичних робіт. Особливо варта уваги фундаментальна праця історика «Ворота Європи: Історія України» (2016). Ця робота, на думку критиків, є найамбіційнішою та найсерйознішою за останні роки спробою розповісти широкому читачеві – західному і не тільки – про Україну з академічної позиції, але популярною мовою.

Вихід кожної наукової монографії Сергія Плохія стає важливою інтелектуальною подією для західного та для українського читача.

Наша редакція вирішила зв’язатися з автором, який зараз мешкає у США, щоб уточнити деякі моменти і дізнатися більше про його наукові праці. Сергій Плохій люб’язно погодився відповісти по скайпу на наші запитання в інтерв’ю.

Ім’я уродженки Миколаєва, що на Львівщині, Ірини Стадник фактично невідоме на її малій батьківщині, оскільки ще в дитячому віці вона з родиною виїхала на Калущину. Зараз є можливість не тільки виправити це, а й зробити нарис про її життя та діяльність, що стало можливим завдяки допомозі дослідників Романа Сколоздри, Миколи Когута, Василя Ільницького, Марти Гавришко, Андрія Усача та Петра Ганцюка.