Презентація книги Миколи Когута «Галичани – герої Крут» Презентація книги Миколи Когута «Галичани – герої Крут»

Микола Когут: історія країни починається з історії власного краю

Днями у Калуші відбулася презентація книги Миколи Когута «Галичани – герої Крут», присвячена столітній річниці відомого бою. Редакція «ДП» вирішила звернутися до автора з проханням розповісти про роботу над цим дослідженням та взагалі про краєзнавчу діяльність. Адже Микола Когут давно і плідно співпрацює з нашою газетою. Він охоче погодився відповісти на наші запитання.

 – Пане Миколо, Ви – знаний краєзнавець та дослідник історії Калущини. З чого почалася ваша творча робота на цій ниві?

 – Я народився і виріс у Підгірках, тут моє коріння. А почалося усе з того, що моїм улюбленим предметом у шкільні роки була історія. Любов до неї мені прищепили мої батьки, а ще мій учитель історії зі школи №8 Ольга Дурбак.

Спершу я закінчив Калуське культосвітнє училище. Пізніше поглиблював знання у Київському інституті культури за фахом «Бібліотечна справа і бібліографія». Вже на зорі незалежності України мене залучив до краєзнавчої роботи журналіст вашої газети «Дзвони Підгір’я» Михайло Коломієць. Саме його я вважаю своїм хрещеним батьком у цій справі.

 – Отже, краєзнавству Ви віддали майже чверть віку.

 – Так, з початку 1990-х років я захопився збиранням матеріалів з історії міста Калуша та Калущини. Спершу досліджував історію моїх рідних Підгірок: діяльність місцевого відділення товариства «Просвіта», історію підгорецької церкви, участь моїх земляків у боротьбі ОУН-УПА. Зібрані матеріали я періодично публікував на сторінках вашої газети. Підсумком цієї роботи стала моя перша книга «Підгірки: минуле і сучасне» (2000).

З того часу я поставив собі за мету не тільки публікувати краєзнавчі матеріали на сторінках місцевих видань, але і видавати книги з історії Калущини. Я постійно прагну розширювати поле своїх досліджень. У мене ледь не щороку виходить нове видання. На сьогоднішній день їх уже двадцять два. Серед них можна назвати такі, як «Повстанська доля Байрака», серія «Герої не вмирають», біографічні довідники «Калущина в іменах», «Калуш: люди і долі». Окремі мої дослідження присвячені історії населених пунктів Калущини – Копанок, Рип’янки, а також окремих мікрорайонів самого Калуша – Загір’я, Хотінь.

Також я працював над фотоальбомом «Калуш – місто наше», фотозбірками про Степана Бандеру, Василя Андрусяка – командира тактичного відтинку «Чорний ліс».

Може це і нескромно, але я був одним з ініціаторів відкриття меморіальних дощок, присвячених нашим відомим землякам – Григорію Смольському, Антіну Могильницькому, Костянтині Малицькій, Івану Куровцю.

 – Пане Миколо, як відбувається процес пошуку та збору матеріалів?

У першу чергу, це робота в архівах. Найбільше мені довелося попрацювати в Івано-Франківському та Львівському обласних державних архівах, а також у Києві. Зокрема, саме у київських архівах я знайшов багато цікавого матеріалу, коли працював над вивченням історії – уявіть собі! – нашого села Копанки.

Наступне джерело – це зустрічі зі свідками подій, записи спогадів очевидців, членів родин тих осіб, про кого я веду дослідження.

За багато років у мене назбирався свій власний домашній архів, де зберігаються заготовки про майже усі населені пункти Калуського району, відомості про наших знаних земляків. Маю сотні фотографій та їхніх копій.

 – Ви опрацювали величезну кількість архівних матеріалів. Мабуть, серед них траплялися особливо раритетні?

 – Найстаріші документи, які мені довелося тримати у руках, це були так звані «ґродські акти» доби австрійського панування на наших землях, а також «Йосифінська метрика» з другої половини того ж XVIII століття. Вперше з ними я зіткнувся під час роботи над книгою про мої рідні Підгірки. Це було у Львівському архіві. Також у Львові я працював із звітами роботи підгорецької філії «Просвіти» за 20-30-і роки ХХ століття.

Цікавим було знайомство з рідкісними примірниками газети «Калуський листок», яка виходила у 1912-1914 роках, якраз напередодні Першої світової війни. Її видавав відомий калуський лікар Іван Куровець. Ці газетні листки зберігаються у Львові.

Коли я збирав матеріали про Антіна Могильницького, мав можливість переглянути в Івано-Франківському обласному архіві україномовну пресу середини і другої половини ХІХ століття, яка виходила тоді у Галичині.

 – З якими відомими особистостями та колегами Вам довелося стикатися у своїй роботі?

 – Мені пощастило бути знайомим з видатним істориком, професором Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Володимиром Грабовецьким, на жаль, нині покійним. Він був автором на даний час найавторитетнішої книги про наш Калуш, яка вийшла у 1997 році. За цю монографію професор Грабовецький був удостоєний звання «Почесний громадянин Калуша».

Також я добре знав франківчанина – краєзнавця і викладача – Петра Арсенича. Під час роботи у львівських архівах співпрацював з письменником Романом Іваничуком, істориком і дослідником Петром Сіреджуком, колегою з Коломиї Михайлом Миронюком.

 – Нещодавно вийшла Ваша найновіша дослідницька робота «Галичани – герої Крут». Чи не могли б Ви трохи більше розповісти нашим читачам про неї?

 – Тема Крут лягла мені на душу понад десять років тому. В одному з видань я прочитав статтю «Галичанин Піпський першим заспівав «Ще не вмерла Україна…». До того часу я вважав, що в бою під Крутами брали участь тільки студенти – вихідці з Наддніпрянщини. А тут – галичанин Григорій Піпський… Так я почав вести пошук матеріалів про героїв крутянського бою – вихідців із Західної України. Відкрив для себе ім’я Івана Сорокевича, земляка Піпського з Перемишльщини. Вони разом навчались в українській гімназії у Перемишлі, де директором був калушанин Григорій Цеглинський.

У роки Першої світової війни та Української революції у 1917 році доля звела Піпського і Сорокевича у Києві. Тут вони стали учнями Другої української гімназії. Звідти галичани добровольцями й вирушили у січні 1818 року під Крути назустріч безсмертю. Саме Григорію Піпському та Іванові Сорокевичу я присвятив свій допис, надрукований у січні 2008 року на сторінках «Дзвонів Підгір’я», – «Герої Крут – галичани».

Під час однієї із зустрічей з поетом Василем Олійником я довідався від нього, що серед крутянських героїв-студентів був і Микола Корпан, уродженець села Тяпче, тепер це Долинський район. Маючи тоді вільну годину, я з’їздив на батьківщину героя та зустрівся з його односельцями. Результатом цих пошуків стала стаття у «Вістях Калущини» (2013).

Тоді я поставив собі за мету зібрати матеріали й про інших галицьких студентів – учасників бою під Крутами.

 – Скільки всього хлопців-галичан брало участь у цьому бою?

 – За моїми підрахунками, студентів – вихідців із Західної України – було 25. У книзі я подаю відомості про 15 з них. Це в основному уродженці Львівщини, Станіславщини, Тернопілля, Перемишльщини. Ще були хлопці з Волині та Буковини.

 – Відомо, що серед героїв Крут був і виходець з Калущини. Хто він?

 – З книги Йосипа Кащишина «Завій над Луквою-рікою» (2005) я довідався, що це був уродженець села Завій Калуського району Петро Сопушинський (1899-?1918). У січні 1918 року він перебував у складі Студентського куреня січових стрільців, що брав участь у бою під Крутами. Спершу Сопушинський навчався у Станіславській гімназії. У 1917 році при відступі російської армії з Галичини опинився аж у Києві, де восени став студентом новоствореного Українського народного університету. Після бою під Крутами подальша доля Петра Сопушинського невідома. Очевидно, він там загинув.

 – Пане Миколо, дозвольте на останок задати Вам традиційні запитання: Ваші плани на майбутнє? Які публікації Ви готуєте?

 – У найближчих планах – вихід книги про калуський житловий масив Височанка. Це я готую на травень 2018 року. До речі, спонсором видання зголосився стати генеральний директор ВАТ «Карпатнафтохім» Іван Підсадюк, який є уродженцем саме Височанки.

На осінь маю намір видати дослідження про село Студінку. Крім того, планую у перспективі видрукувати одним виданням усю збірку «Герої не вмирають». Але усе поки що впирається у проблему фінансування.

 – На завершення нашої розмови, пане Миколо, дозвольте подякувати Вам за невтомну і подвижницьку діяльність на ниві історичних і краєзнавчих досліджень міста Калуша та Калущини. Бажаю Вам здоров’я та подальшої наснаги у роботі з популяризації історії нашого краю.

Розмову вів Володимир ПУХИР

Login to post comments