Наша країна здобула одну медаль – «золото» у лижній акробатиці виборов фрістайліст Олександр Абраменко... Наша країна здобула одну медаль – «золото» у лижній акробатиці виборов фрістайліст Олександр Абраменко...

Підсумки Зимової Олімпіади: невеселі роздуми

Міністр молоді та спорту в Україні є і непогано виглядає. Днями ми мали змогу бачити його тіло на олімпійських трибунах у Південній Кореї. Воно випромінювало здоров’я, ситість та оптимізм. На відміну від самого спорту у нашій країні. У цьому ми ще раз переконались, спостерігаючи за перипетіями ХХІІІ Зимових Олімпійських ігор у Пйончанзі (Пхьончхані), які завершилися 25 лютого.

Україну на Іграх-2018 представляли 33 спортсмени у дев’яти видах спорту. Найбільше представництво – 11 чоловік – у біатлоні, шестеро – у санному спорті, по чотири – у лижних гонках та фігурному катанні. Наша країна здобула одну медаль – «золото» у лижній акробатиці виборов фрістайліст Олександр Абраменко.

Порадіємо за цього хлопця, адже наша держава пообіцяла виплатити йому 125 тис. доларів (3,3 млн. грн.), а чиновники у рідній Миколаївській області – владнати його квартирне питання. Злі язики кажуть, що ця «золота» медаль може врятувати службові крісла під багатьма чиновниками від спорту, які сидять у профільному міністерстві та у Національному Олімпійському комітеті. Адже виступ нашої команди на Іграх у Пйончанзі – це відвертий провал.

А що ви хотіли? Матеріальна база для тренувань – вкрай застаріла. В Україні спортсмени «дотреновуються» на тому, що залишилося нам у спадок з 1980-х років вже минулого століття. Спортивні програми одержують фінансування тільки за рік до олімпійських стартів.

Не можна сказати, що тут з боку держави взагалі нічого не робиться. У профільному міністерстві зазначають, що зараз штатна зарплата провідних спортсменів складає 12-15 тис. грн. Деякі з них можуть отримувати президентську стипендію, це ще 6-12 тис. грн. на місяць. Такі премії зараз по всій Україні отримують близько 50 спортсменів з олімпійських видів спорту. Тож компенсувати відсутність умов в Україні влада намагається державною підтримкою, щоб забезпечити спортсменам можливість відточувати навички на зборах у Європі та інших країнах. Той же Абраменко тренується у Фінляндії.

Створено два центри олімпійської підготовки з легкої атлетики в Сумській та Волинській областях. В Миколаєві побудували новий корпус спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з фехтування. До речі, завдяки децентралізації місцеві громади також можуть активно впливати на ситуацію. Однак самі розумієте, що цього замало.

Значно гірше становище з зимовими видами спорту. Відомо, що займатися професійним спортом зараз в усьому світі дуже дорого. До прикладу, суперсучасні леза до спортивних санок коштують в середньому 30 тис. євро. Це вартість цілої квартири. А їх же ще й потрібно міняти, бо вони мають властивість стиратися.

А на що перетворилися наші трампліни у Ворохті? А у роздягальнях, де тренуються на Чернігівщині наші лижники та біатлоністи, прогнила підлога…

До слова, є ідея збудувати в Україні сучасну біатлонну трасу на Буковелі, а також цілий комплекс спортивних споруд у тій же Ворохті. Та якщо у Буковелі це можна розпочати хоч цього року, то у Ворохті місцеві гуцули, очевидно, з чиєїсь намови, підняли крик. Мовляв, де ж ми випасатимемо своїх овець з коровами. Тотальне безробіття їх не лякає. Їх лякає можливий наплив туристів, які поламають нашим горянам їхнє споконвічне жебрацьке життя.

Ось так. А ще ми дивуємося, що у нас не створені умови для реалізації людей, які могли б прославити Україну. Скільки спортсменів не дочекалися цих умов і виїхали з країни! Тепер вони виступають під чужими прапорами. А скільки тренерів перебралися аж за океан і тренують там, до прикладу, фігуристів. А колись вони виховали у нас олімпійську чемпіонку Оксану Баюл…

Ми не тримаємо, не заохочуємо тих, хто може принести славу нашій країні. В містечку Обухові Київської області проживала собі дівчинка Олена Савченко. Займалася фігурним катанням і навіть почала виступати за збірну. Але покинула усе й у 2003 році переїхала до Німеччини. За команду цієї країни успішно виступала на чемпіонатах світу та тричі на Олімпіадах. У Пьончанзі вона таки стала чемпіонкою у парному катанні. В інтерв’ю українським журналістам Савченко зізналася: «Часом батьківщина не може дати усі необхідні можливості для досягнення мети. Але я пишаюся тим, що народилася в Україні. В душі завжди залишаюся українкою».

Повертаємося до прямого ефіру. Наше найбільше розчарування на цій Олімпіаді – це наш біатлон. Основні сподівання на медалі на Іграх у Пьончанзі Україна покладала саме на біатлоністів. В першу чергу на нашу жіночу збірну, яка поїхала до Кореї практично своїм «золотим» складом. Однак цього сезону наші дівчата не демонстрували своїх кращих якостей. Та й погодні умови на цій Олімпіаді перетворили змагання з біатлону на суцільну лотерею. Сильні морози та пронизливий вітер на сопках Корейського півострова нівелювали майстерність провідних спортсменів світу у цьому виді спорту.

Крім того, наші тренери умудрилися так підвести команду до головних стартів чотириріччя, що біатлоністи виявилися функціонально абсолютно не готовими до стартів. Навіть натяку на призове місце бодай в одному з одинадцяти біатлонних забігів!

До того ж жіночу збірну струснули внутрішні чвари та «розбірки» між тренерами та спортсменками. Усе це вилилося у публічні звинувачення у тому, що тренерський штаб в останній момент знімає зі змагань перевірених спортсменок, а ставить замість них своїх «протеже». Усе як у добрій старій Україні!

Можливо, нарешті, голова Федерації біатлону України Бринзак візьме на себе відповідальність за усю цю ганьбу, та й піде з посади? Чи знову пожене наших спортсменів на заключний етап Кубку світу з біатлону до російської Тюмені? Ну, як же ж – там же наші «брати» та «спорт поза політикою»…

І це тоді, коли ряд збірних команд світу відмовилися їхати до Тюмені на знак протесту проти тотального використання допінгу спортсменами Росії. Сюди додався і страх за свою безпеку. Російські вболівальники останнім часом стали дуже агресивними. Саме через створення системи державної підтримки вживання заборонених стимулюючих препаратів (допінгу) Росія офіційно не була представлена на Олімпіаді-2018 у Пьончанзі. Туди допустили тільки «чистих» атлетів. Двох таких «чистих» спортсменів вже спіймали на допінгу на самих Зимових іграх і з ганьбою вигнали звідти додому.

В Інтернеті жартують, що препарат мельдоній – це така речовина, яку в промислових масштабах видобувають з аналізів російських спортсменів. А без мельдонію росіяни здобули заледве дві «золоті» медалі, та й то обидві за допомогою «неупереджених» суддів. Ще раз скажемо, що у Кореї відзначилися й російські вболівальники. Увесь світ був вражений нахабною поведінкою, відсутністю елементарної культури та просто п’яним хамством росіян на трибунах. Склалося враження, що спортсмени з усього світу приїхали до Пьончанга просто, щоб позмагатися, і тільки росіяни – щоб дати бій.

І повертаючись до наших реалій. Що таке успішна, процвітаюча країна? Це здоров’я нації, освіченість та її захист. У реаліях будь-якої країни це можна прослідкувати за рівнем життя населення та його тривалістю, за рівнем зайнятості, правопорядком на вулицях та дорогах. Не останню роль тут відіграє спорт. Недарма

найкращі показники на Олімпіаді у Пьончанзі продемонстрували такі заможні країни, як Норвегія, Німеччина, Канада, США, Нідерланди, Швеція… До речі, у США рівень виплат преміальних чемпіонам у чотири рази менший, ніж в Україні, а у Норвегії чи Швеції преміальні спортсменам за перемогу взагалі не передбачені.

Наостанок, ще раз велике спасибі олімпійському чемпіону Олександру Абраменку за те, що Україна на цьому святі життя була не бідним родичем, а повноправним учасником. До нових Олімпіад!

 

Володимир ПУХИР

Login to post comments