Матеріали збірника укладені у 12 розділів. Перший з них – «Давня історія Калущини» – охоплює період до ХVIII ст. Матеріали збірника укладені у 12 розділів. Перший з них – «Давня історія Калущини» – охоплює період до ХVIII ст.

Іван Тимів презентує історичний збірник калуських музейників

Музейні працівники, як і представники багатьох інших професій, мають своє професійне свято – Міжнародний день музеїв, який відзначається 18 травня. У цей день більшість музеїв працюють безкоштовно, проводять якісь заходи і радо показують свої виставкові зали. Усе це задля підвищення культурної свідомості суспільства. День музеїв вшановується у всьому світі, оскільки музейні працівники причетні до ознайомлення людей з історією, високим мистецтвом і досягненнями людства.

У Калуші діє цілий музейно-виставковий комплекс, основною складовою частиною якого є краєзнавчий музей Калущини. Напередодні свята музейництва ми зустрілися зі старшим науковим співробітником цього музею Іваном Тимівим. Він розповів про історію закладу, його здобутки та що саме співробітники музею підготували до свого професійного свята.

 − Іване Миколайовичу, розпочнімо з традиційного запитання: скільки часу діє ваш музей та як він виник?

 − Ідея створення краєзнавчого музею у Калуші зародилася на початку 1990-х років. Саме тоді й розпочався збір експонатів і почалося формування музею на громадських засадах. Основна частина його фондів накопичувалася за активної участі молодшого наукового співробітника Івана Дячука, якому допомагала викладач середньої школи №3, кандидат наук Емілія Андріїв.

3 грудня 1992 року міська рада прийняла рішення за підписом Романа Сушка вважати доцільним створення музею міста Калуша. Як бачимо, мова йшла про музей міста. Однак до самого відкриття установи справа тоді не дійшла. Тільки 23 грудня 1997 року з’явилося нове рішення про відкриття історико-краєзнавчого музею уже Калущини. До цього доклався тодішній завідувач відділу культури міської ради Роман Бревко. 28 грудня того ж 1997 року приміщення музею нарешті було офіційно відкрито. Першим завідувачем музею призначили Івана Дячука. У 2012 році установу очолила багаторічна співробітниця музею Уляна Паньо. Зараз наш музей входить до складу комунального закладу «Музейно-виставковий центр», який очолює Артур Єфремов.

 − Будь ласка, кілька слів про структуру вашого музею.

 − Експозиція музею поділена на п’ять розділів: «Географія Калущини. Праісторичні часи», «Наш край під владою Польщі та Австро-Угорської монархії», «У роки визвольних змагань», «Новітні часи», «Побут та етнографія Калущини». В основі експозиції лежить понад тисяча експонатів, з них кілька сотень – оригінали. Експозиція висвітлює історію краю та знайомить відвідувачів з етнографічними особливостями регіону. У лівому крилі приміщення музею з 1999 року функціонувала арт-галерея, зараз на її місці тимчасово знаходиться відділ етнографії. Відповідальним зберігачем його фондів є Віталій Котик, випускник історичного факультету Львівського національного університету. У відділі етнографії скомпонована постійна експозиція предметів народного побуту кінця ХІХ – середини ХХ ст. Предмети музейного значення для відділу етнографії надходять до нас завдяки добровільним пожертвуванням калушан та діяльності фондово-закупівельної комісії, яка створена при управлінні культури Калуської міської ради. Раніше ця комісія активно діяла, але після 2016 року для таких потреб коштів практично немає. Тому нам довелося запровадити платні послуги для відвідувачів усього «Музейно-виставкового центру» Калуша.

 − Отже, ви нещодавно відзначили двадцятиріччя музею?

 − Формально так, але ніяких урочистостей не проводилося через те, що напередодні ювілею нам виділили кошти на ремонт приміщення. Ремонтні роботи тривали кілька місяців і охопили перший поверх лівого крила музею, де знаходиться арт-галерея, а також підвал, де зберігаються наші фонди. Тож ми вирішили перенести відзначення 20-ї річниці початку діяльності музею на 18 травня цього року, приурочивши його до нашого професійного свята.

 − З якими здобутками ваш музей підійшов до цієї дати? Які заходи заплановані?

 − Нами створена бібліотека краєзнавчої літератури, на що дирекція виділила кошти, зароблені музеєм за минулий рік. Впорядковано архів музею, матеріали систематизовані тематично. Після ремонту нарешті створено умови для повноцінної наукової та дослідницької роботи з історії нашого краю. Упорядковано фондову періодику та періодику друкованих калуських видань. Йде підготовка до відкриття археологічної експозиції. Матеріали вже зібрані, але до кінця ще не систематизовані.

І, найголовніше, до знаменної дати ми підготували книжкове видання «Калуш: історія в документах». Це збірник різноманітних друкованих джерел, а також матеріалів з фондів музею, в яких згадується наше місто. Видання – тираж якого 50 примірників – виходить у світ завдяки фінансовій підтримці Калуської міської ради. Його презентація запланована на 18 травня одночасно з проведенням у приміщенні нашого музею обласної науково-практичної конференції «Історія музейництва на Калущині: локальний вимір».

 − Іване Миколайовичу, будь ласка, детальніше про цей збірник.

 − Це перше видання такого типу за часи незалежності України. У 1971 році був виданий схожий збірник, він називався «Калуш – місто хіміків». Укладачами його стали колишній директор школи №1, кандидат історичних наук Яків Рабінович та Микола Хвостін. Там було зібрано документи і матеріали польського періоду і в основному висвітлювалося становище робітників та селян. Також приділялася велика  увага розбудові Калуша у радянську епоху, з акцентом на становлення у місті хімічної промисловості.

Наше видання, сподіваюсь, започатковує серію «Історичні джерела Калущини». Вважатимемо це першим томом. Ми розраховуємо, що це буде підхоплено і розвинуто молодими науковцями, вчителями історії, гімназистами нашого міста.

У цьому збірнику вперше опубліковано досі невідомі рукописи історичних документів і матеріалів, які різняться своїм походженням, типологією та призначенням. Вони охоплюють найрізноманітніші сфери життєдіяльності міста і Калущини в цілому. Основну частину документів, ще раз наголошую на цьому, складають матеріали з фондів нашого краєзнавчого музею.

Головним редактором цього видання і автором вступної статті до нього виступив Олег Малярчук – доктор історичних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У цьому виданні присутні коментарі до усіх документів, подано перелік архівних джерел.

Матеріали збірника укладені у 12 розділів. Перший з них – «Давня історія Калущини» – охоплює період до ХVIII ст. Найцікавіший історичний документ, поданий у цьому розділі, це «Люстрація Калуша 1564-1565 рр.». Документ поданий з перекладом на українську мову, оскільки в оригіналі він написаний на старопольській і зберігається у Головному архіві давніх актів у Варшаві. У своєму збірнику за 1971 рік Рабінович та Хвостін теж опублікували «Люстрацію», але без тексту оригіналу і в дуже скороченому варіанті.

До речі, містечко Калуш тоді належало, а правильніше, було здано в оренду Миколаю Сенявському, воєводі Руському. Така люстрація, тобто перепис, проведена для оцінки прибутків місцевого населення з метою подальшого його оподаткування. За результатами перепису визначено, що 54 мешканці міста були платниками податку і зобов’язані платити річний чинш по 30 ґрош. Важливо, що до цих платників податку віднесений і калуський піп. Загальна сума річного податку з жителів Калуша становила 726 флоринів, що було досить значною сумою. У «Люстрації» зібрано перелік ремісників, які проживали у Калуші на той час. Серед них зустрічалися ковалі, різники, пивовари, солевари, млинарі, корчмарі, пасічники, а також блонярі, які займалися вичинкою тонкої шкіри і виготовляли блони для затуляння віконних рам.

Про участь селян Калущини у повстанні Семена Височана 1648 року свідчать документи, які ми знайшли у праці С. Томашівського «Народні рухи у Галицькій Русі 1648 р.», опублікованій у 1998 році. Ці матеріали підтверджують факт значної активності калушан у подіях Хмельниччини. Про це говорять акти Галицького ґродського і земського суду, складені на основі скарг польської шляхти за завдані збитки під час повстання.

У збірнику ми подаємо витяг з листа-реляції коронного гетьмана Яна Собєського до польського короля від 14 жовтня 1672 року після битви з татарами, написаний з військового табору під Калушем. Ми знайшли його у збірці «Листи до епохи і діянь Яна Собєського», виданій у Кракові у 1881 році.

Нам пощастило першими опублікувати універсал того ж Яна Собєського, але вже короля, від 7 серпня 1675 року про призначення адміністратором Калуського староства Анджея Еллета, капітана королівської гвардії. Він отримав від короля право бути і комендантом замку у Калуші, бути «опікою і обороною міста». Прикметно, що віднайшла цей унікальний для Калуша документ аспірантка Львівського національного університету, уродженка нашого міста Марта Ониськів. Сам рукопис королівського універсалу міститься у 176-й книзі Галицького ґродського суду.

У розділі «Документи з історії калуських храмів XVIII-XX ст.» подано матеріали про священиків, які писали скарги від імені неписемних селян до Калуської двірської управи на їхніх дідичів та орендарів. Зокрема, згадується парох Новодворський та парох Леванковський з Кропивника. Ми знайшли ці відомості на сторінках дослідження Меланії Бордун «З життя українського духовенства Львівської єпархії другої половини ХVIII ст.», писаного польською мовою.

За 1913 рік у «Книзі доходів і видатків церкви» храму св. Архистратига Михаїла міститься перший запис про його освячення і першу службу Божу. Запис датовано, звісно ж, 21 листопада. Цей документ зберігається у нашому музеї. У ньому згадуються люди, які найбільше доклалися до зведення нового храму нашого міста, а це: архітектор Василь Нагірний, будівничий Теодор Мельничук з Ярослава, художник Михайло Хацевич.

1927 роком датовано «Інвентар храму св. Архистратига Михаїла у Калуші», в якому описано усі предмети церкви господарсько-побутового призначення, що знаходилися у цей час у ньому. Документ складений українською мовою отцем Володимиром Тисовським на двох сторінках, і оригінал знаходиться на тимчасовому зберіганні у нашому музеї.

Також ми подаємо опис дзвіниці, зведеної того ж 1927 року на добровільні внески калушан. В документі зазначено, що на ній встановлено два дзвони фірми Фельчинських, один з яких важив 600 кг, а менший – 50 кг. У наш час зберігся тільки малий дзвін.

Завершує цей розділ розпорядження облдержадміністрації від 28 грудня 1998 року про передачу будівлі костелу св. Валентина у власність калуській релігійній громаді римо-католицької церкви.

У третьому розділі містяться матеріали про громадські товариства та установи культури Калуша, починаючи від 1921 року. Четвертий розділ базується в основному на наших експонатах і демонструє свідоцтва випускників фахових шкіл та інших навчальних закладів. Найдавніший документ – це свідоцтво, видане Стефанові Кушлику з села Баня, про присвоєння йому звання майстра ковальської справи. Документ датовано 12 жовтня 1896 року, оригінал його є у нашій експозиції. Запис, який міститься у книзі членів Товариства калуських ковалів, говорить про те, що Кушлик навчався у Валентина Віртха.

У розділі «Калущина у роки Великої війни та ЗУНР» вміщено документ, у якому зафіксовано реквізицію австрійським військом церковних дзвонів у Войнилові та Довпотові у 1916 році. Також ми публікуємо майже чотири сторінки тексту записів Романа Лучаківського, очевидця подій у Калуші наприкінці 1918 року. Подаємо витяг з повідомлення часопису «Нове життя» за 8 січня 1919 року про відзначення «з’єднання» ЗУНР та УНР.

Цікавим є донесення поліційного відділку села Завадка Калуському повітовому управлінню про розподіл селянами панської землі у Негівцях, Верхній, Станьковій і Завадці, датоване 19 серпня 1919 року. У ньому сказано, що «під час української окупації – зверніть увагу на це слово! – особи не вчинили польському населенню жодних зловживань і насильства, але громади сіл розпоряджалися польськими маєтками як своєю власністю».

У розділі «Суспільно-політичне життя міста» під 1891 роком датовано лист-звернення Омеляна Огоновського, заступника голови виборчого комітету у Львові, до калушанина Гриня Микульського з проханням створити виборчий комітет у Калуському повіті і проголосувати за українського кандидата на виборах до Державної Ради у Відні. Документ написаний українською мовою і зберігається у нашому музеї.

29 грудня 1924 року датовано розпорядження Ради міністрів Польщі про приєднання до міста Калуша сіл Баня, Загір’я і Новий Калуш. Оригінал цього документа міститься у Книзі законів Польщі.

Розділ «Документи з історії національно-визвольної боротьби на Калущині 1940-1950-х років» містить витяг з плану боротьби каральних органів з українським підпіллям у першій половині 1946 року. З Державного архіву в Івано-Франківській області ми публікуємо звіт Калуського райкому КП(б)У про задум енкаведистів ліквідувати групу СБ на Калущині. З документа ми довідуємося про імена членів групи: Володимира Рубчака, Карла Файфера та Євгена Лещія.

Також ми подаємо витяг зі звіту секретаря обкому КП(б)У Михайла Слоня про хід боротьби з оунівським підпіллям за період лютий-березень 1946 року. Цей документ я віднайшов особисто у Центральному державному архіві громадських організацій у Києві. У ньому мова йде про ліквідацію криївки (бункера) у селі Верхня.

Матеріали, вміщені у восьмому розділі, присвячені економічним відносинам, починаючи з XVIII ст. У наступному розділі – «Майнові і юридичні акти» – міститься ще один унікальний для Калуша документ.

 − У чому полягає його унікальність і про що він?

 − Він датований 1829 роком, і його оригінал є у нашій експозиції. Це найдавніший документ, який ми маємо. Він написаний польською мовою і називається «інтерциза», тобто передшлюбна угода. Укладена вона між Яном Кушликом і Теклею Козоріз. До речі, носії таких прізвищ і досі зустрічаються у нашому місті.

Останні розділи містять біографістику Калущини, спогади знаних калушан та епістолярії, або листування. Зокрема, ми надрукували фрагменти спогадів Ірини Сохацької та Христини Мілевич-Величкович.

 − Отже, судячи з ваших слів, проведена значна робота для того, щоб це видання побачило світ.

 − Так, всього у книзі опубліковано 43 документи з додатками у вигляді ілюстрацій та фото. Особливо цінним є графічне зображення подій на Калущині, що змальовує битву з татарами біля Петранки у 1672 році. Схожим за тематикою є малюнок Даніеля Ходовецького «Ян Собєський після перемоги над татарами у 1672 році» (видрукуваний у Берліні 1795 року).

З фотографій можна виділити оригінал світлини вояка австрійської армії Гната Лещія часів Першої світової. Воно цікаве тим, що на звороті містить вказівку, що зроблене у фотоательє Давида Хабера, заснованого у Калуші у 1896 році.

 − Хто найбільше доклався до того, щоб це видання побачило світ?

 − Як я уже казав раніше, головним редактором і науковим керівником проекту виступив професор Олег Малярчук. Обов’язки головного упорядника і відповідального наукового редактора взяв на себе я. Художник – Мирослав Гаталевич. Дизайнерське оформлення виконав Артур Єфремов. Хочу висловити особливу подяку міській владі та нашим депутатам, адже саме за кошти міської ради видано наш збірник.

 − Іване Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, детальніше, які заходи заплановані у Калуші до Міжнародного дня музеїв.

 − Насамперед, це проведення обласної науково-практичної конференції «Історія музейництва на Калущині: локальний вимір», яка відбудеться 18 травня об 11.00 у приміщенні краєзнавчого музею та в арт-галереї. До конференції ми підготували матеріали статей-доповідей, яких заплановано до півтора десятка.

Запрошено багато гостей з Івано-Франківська та з цілої області. Очікуємо на приїзд Ігоря Райківського, доктора наук, завідувача кафедрою історії України Прикарпатського національного університету, Андрія Королька, кандидата історичних наук з того ж університету, Олега Єгрешія, кандидата наук. Чекаємо на Оксану Когут, доктора філологічних наук з Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, а також на Марію Вуянко, завідувачку відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею, Руслана Делятинського, кандидата наук з теологічного університету.

З відомих калушан будуть професор Олег Малярчук, перший директор нашого музею Іван Дячук та колишній завідувач культури Роман Бревко. Запрошені міський голова Ігор Матвійчук та його заступник Любов Максимович.

 − І насамкінець, які перспективи росту у краєзнавчого музею Калущини?

 − Плануємо, як я вже казав, відкрити археологічну експозицію. Прагнемо розвивати науково-дослідницьку роботу з історії нашого краю. Гостро бракує у штаті працівників музею ще одного наукового співробітника, який би розвивав туристично-екскурсійний напрямок та вів облік і звірку фондів музею.

 − Іване Миколайовичу, дякую за розмову та сподіваюсь, що калушани, дізнавшись про вихід такого інформативного краєзнавчого збірника, захочуть прийти до вашого музею та на власні очі побачити експонати, згадані у ньому.

 − Дякую та запрошую усіх небайдужих земляків та гостей міста відвідати наш музей.  

 

Володимир ПУХИР

Login to post comments