молоді й талановиті учасники «ЛюбАрту» знову дозволили собі говорити про те, про що ми воліємо мовчати в повсякденному житті молоді й талановиті учасники «ЛюбАрту» знову дозволили собі говорити про те, про що ми воліємо мовчати в повсякденному житті

Комічний урок «репресивної освіти» з трагічними наслідками

«Арифметика призводить до філології, а філологія призводить до злочину, бо то така лиха наука…»

Здивовані? Вам здається, що це абсурд?

В певному сенсі так воно і є, бо мова йде про постановку п’єси румунсько-французького драматурга Ежена Йонеско, якого ще в середині минулого століття критики охрестили родоначальником «театру абсурду». Але це не єдиний можливий підхід до розуміння його дивних, незрозумілих широкому загалу драматичних творів. З тим самим успіхом п’єси Йонеско можна інтерпретувати як соціальну сатиру з ухилом в нонконформізм. Або як символізм. Чи навіть як твори, навіяні ідеями французького екзистенціалізму (гуманістична складова) і сучасної філософії мови (інтелектуальний аспект).

Особисто я більше здивована тим, що «Урок» Ежена Йонеско минулої суботи ставили на калуській сцені. І якщо ви хоч трішки орієнтуєтеся в театральному житті нашого міста, то без вагань вгадаєте, що це чергове магічне дійство на сцені РБК нам подарував колектив «ЛюбАрту». А хто би ще зважився?

Але перш ніж розмірковувати, який урок нам підготували «любартівці» і чого нас навчили, я візьму на себе сміливість розповісти про оригінал. «Урок» Ежена Йонеско – то інше століття, інший вимір буття, інший світ. Нелегко зрозуміти, який потік нісенітниць вихлюпує старий божевільний Вчитель на свою, не дуже кмітливу, але простодушну Ученицю, якщо актори не розмовляють французькою. Без фінальних діалогів про похорони сорока закатованих Учениць – біда, жертви не встигли заплатити за пишні домовини! – і маскування злочинів за фашистською символікою… Без всього цього історичний контекст стає невизначеним. Іншими словами, потрібно читати Ежена Йонеско, щоб довідатися більше про те, які проблеми, прикрощі і жахіття лякали післявоєнну Європу в середині ХХ століття.

Але можна звернутися до сучасної постановки «ЛюбАрту» – з рваними джинсами і смартфонами, – яка наповнила оригінальну канву п’єси вже іншим змістом. Проте незмінним залишився «трагічний» фінал – практичний розум Учениці таки «відкинув тапки» під натиском академічної науки і «репресивної освіти». А від ширших інтерпретацій змушує утримуватися вступне слово режисера і керівника народного аматорського театру «ЛюбАрт» Люби Липовської! Саме вона перед прем’єрою наполягала, що вистава за жанром – абсурд. Якби мова йшла про символістську драму, то можна було би ще посперечатися, хто у цій парі – Учитель і Учениця – більша жертва обставин і суспільства… Зрештою, до яких би висновків не дійшли ми, глядачі, справжнім залишиться єдине – молоді й талановиті учасники «ЛюбАрту» (Володимир Шпагін, Евеліна Шинкар, Ксенія Біріна, Юлія Чура) знову дозволили собі говорити про те, про що ми воліємо мовчати в повсякденному житті.

 

Маріанна ПОВАЖНЯК

Login to post comments