Україна та світ за тиждень

Минулого тижня Верховна Рада нарешті сподобилася проголосувати за створення Антикорупційного суду. Не пройшло і трьох років, як наші горе-реформатори під шаленим тиском США та Євросоюзу, під тиском МВФ погодилися з тим, що в Україні потрібен-таки незалежний вищий суд, який хоча б в теорії зможе судити корупціонерів не тільки рівня сільського старости чи голови райдержадміністрації. У компетенції такого суду будуть справи стосовно обвинувачення у корупції та хабарництві найвищих посадових осіб держави. Головна фішка полягає у тому, що членів цього судового органу призначатимуть за згодою міжнародних наглядачів. Тепер суддя, який чийсь кум або судив, приміром, автомайданівців, не зможе «влізти» до цього новоствореного суду.

Однак депутати не були б нашими народними обранцями, якщо б не відповіли на таке приниження так, як вони звикли, тобто «по понятіям». Цього ж дня Верховна Рада за поданням прем’єра Гройсмана увільнила від виконання обов’язків міністра фінансів України Олександра Данилюка. Ще минулого місяця просто на засіданні уряду сталася публічна сварка між Гройсманом і Данилюком. У чому суть конфлікту? На перший погляд, це суто особистісний конфлікт. Олександр Данилюк вважається у нашому уряді прозахідним і прореформаторським міністром. Він закінчив Київський інститут інвестиційного менеджменту, Національний технічний університет (КПІ), а також Бізнес-школу (МБА) університету Індіани (США). Володіє п’ятьма мовами. Протягом багатьох років працював у Лондоні. Прагнув привнести у діяльність Міністерства фінансів України нові підходи та модернізувати його.

Повністю на бік Гройсмана стали і наші депутати, які також давно ненавиділи міністра фінансів. І ось за що. Виявляється у нас існує така практика, коли Мінфін розробляє програму щорічних субвенцій на соціально-економічний розвиток регіонів. За цією програмою депутати-мажоритарники від провладних фракцій одержують від 25 млн. грн. і більше на власні виборчі округи для втілення своїх проектів. На ці бюджетні, тобто наші з вами кошти, ці депутати вже від свого імені ремонтують дороги, школи, лікарні, зводять спортивні майданчики, басейни, дитячі садочки. Ці гроші освоюють фірми, які контролюються самими депутатами-мажоритарниками. Або прямо їм і належать. В результаті чого народні обранці заробляють на цих проектах та ще й піднімають свій рейтинг та імідж серед виборців. Це по суті політична корупція колосальних масштабів. Ні Рахункова палата, ні НАБУ не перевіряють законність розподілення бюджетних коштів, які йдуть у вигляді субвенцій на округи, де обрані представники провладних партій. Хоча депутати, згідно з законом, мають право виключно на зарплату, утримання помічників-консультантів та на відрядження.

Міністр фінансів Олександр Данилюк вирішив більше не гратися у ці сумнівні ігри та відмовився підписувати виділення субвенцій «слухняним» депутатам. Отже, конфлікт Гройсмана з Данилюком легко переріс у системний і ще раз пролив світло на процвітання корупції у вищих ешелонах нашої постмайданної влади.

Тепер до насушного. В Україні набрав чинності закон про відтермінування нововведень у ЖКГ. Він відкладає запровадження у дію норм закону про житлово-комунальні послуги у водопостачанні, електроенергії, газі і поводженні з побутовими відходами.

Закон про ЖКГ-послуги встановлює право споживача укладати договори з постачальником послуги. Він повинен був вступити у дію 10 червня цього року, але уряд не встиг підготувати усі підзаконні акти, тому запровадження норм закону довелося відкласти. Про це повідомила заступник голови комітету ВР з питань ЖКГ, нардеп Альона Бабак під час розгляду закону в Раді.

Отже, норми закону про комунальні послуги стосовно води, тепла, електроенергії, газу та поводження з побутовими відходами вступлять у силу з 1 травня 2019 року, після завершення наступного опалювального сезону. Разом з тим, від сьогодні запроваджується послуга з управління багатоквартирним будинком. На 1 серпня 2020 року перенесли початок дії норми про штрафи для компаній за порушення термінів встановлення лічильників на тепло, гарячу і холодну воду. Крім того, людям, які встановлюватимуть лічильники самостійно, відшкодують витрати шляхом надання пільг та субсидій. Це гарантується змінами до Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Усі найбільші та найрезонансніші міжнародні події останнього тижня крутилися навколо президента США Дональда Трампа. Спершу він викликав політичний землетрус всесвітнього масштабу на саміті «G-7» у канадському містечку Шарлевуа, де зустрілися лідери провідних країн світу. Зустріч пройшла в атмосфері «ввічливої сварки». Американці розійшлися зі своїми багаторічними партнерами у питаннях митних тарифів та у різному трактуванні принципів міжнародної торгівлі. Напередодні президент Трамп значно підняв мито на ряд товарів, які ввозяться до США країнами Європи, Канади, Японії та Мексики. Це викликало заперечення у його партнерів по саміту. Тоді Трамп відмовився підписувати підсумкове комюніке за результатами зустрічі, достроково полишив зібрання та відкрито назвав канадського прем’єра Трюдо брехуном – факт нечуваний не тільки в американо-канадських стосунках, а й у відносинах між лідерами провідних країн західного світу. Будь-які непорозуміння там не призводять до таких гучних «розбірок».

Звісно Трампа, з одного боку, ще якось можна зрозуміти. Він захищає своїх товаровиробників. Наприклад, американські тарифи на автомобілі з тої ж Німеччини та Євросоюзу в цілому складають 2,5%, тоді як європейський тариф на американські машини у чотири рази вищий – 10%. А на кожний американський автомобіль, який Америка продає до Японії, припадає 100 японських автівок, які завозяться до США. Але ці проблеми можна було б вирішувати у робочому порядку, а не з істеричними криками на увесь світ. Крім того, якщо повернутися у далеку історію 1930-х років, то американці вже запроваджували високі тарифи на європейські товари, одержавши у відповідь такі ж торговельні обмеження. Це призвело до різкого падіння об’ємів світової торгівлі, перевиробництва, обвалу фондових ринків та спричинило Велику депресію 1932 року з катастрофічними наслідками для цілого світу.

На саміті у Канаді найбільше усіх вразило те, пише газета «Financial Times», як відверто Трамп почав нападати на своїх найближчих союзників. Він демонстрував повну зневагу до співбесідників. Постійно запізнювався на усі зустрічі. Американський президент поривався запросити до групи «G-7» Путіна, якого ця газета називає «лідером бандитської автократії». Знову прийняти Путіна до кола провідних лідерів світу – означає винагородити його за дії, які затаврували самі США та їхні союзники. Ці заклики Трампа розцінюються як провокативні. У світовій дипломатії до сьогоднішнього часу провокації були характерними для маленьких диктаторських режимів. А тут провокація стала частиною американської дипломатії, і це викликає велике здивування. «Financial Times» жахається, що Трамп зірвався з ланцюга, і скільки ще чекати, коли припиниться це безумство у Білому домі. До речі, після саміту французький президент Макрон звинувачував Трампа у постійних «перепадах настрою». Перепади настрою – це ознака шизофренії.

А от, схоже, з північнокорейським тираном Кім Чен Ином у Трампа можуть скластися значно кращі особисті стосунки, ніж зі своїми демократичними союзниками. Про це свідчать хвалькуваті переможні реляції самого Трампа після його історичної зустрічі 12 червня у Сінгапурі зі спадковим правителем Північної Кореї. Очевидно, з диктаторами Трамп як лідер найпотужнішої демократичної країни світу почувається комфортніше.

До речі, минулими вихідними у Нью-Йорку відбулася церемонія вручення театральної премії «Тоні». Так от, коли на сцену вийшов знаменитий актор Роберт де Ніро і крикнув у мікрофон найвідоміше у світі англійське лайливе слово на адресу Дональда Трампа, увесь зал встав і в оваціях скандував це слово-матюк, «присвячуючи» його президентові своєї країни. Цей факт про щось та й говорить.

Тепер трохи про Україну у світі. Під час так званої «прямої лінії» зі своїми «холопами» Путін продовжив твердити, що росіяни та українці – один народ. Тобто він знову заперечував існування українського етносу. Далі – більше, Путін натякнув, що Росія готова відмовитися від визнання президента Порошенка. Виходить цілий букет: немає українського народу, немає української держави, немає українського президента. На компроміс та поступки у питаннях війни на Донбасі Путін іти не хоче і не готовий, інакше не було б такої войовничої риторики. Тут ще дехто сподівався, що до початку чемпіонату світу з футболу Путін випустить політв’язнів українців Сенцова і Кольченка?

А його ніхто особливо і не примушує до таких поступок. Це показала зустріч у Берліні 11 червня в рамках «Нормандської четвірки». Міністри закордонних справ Німеччини, Франції, України та Росії обговорили можливість розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі і вперше торкнулися питання звільнення українських політв’язнів з російських в’язниць. Ось і усе. Ніяких документів підписано не було. Просто поговорили. Усе вкотре завершилося нічим. На п’ятому році війни Росія і далі ні на що не погоджується, бо її усе влаштовує.

Володимир ПУХИР

Login to post comments