Цілий тиждень Україна жила під враженням від гучного викриття терористичної діяльності кремлівських спецслужб

Цілий тиждень Україна жила під враженням від гучного викриття терористичної діяльності кремлівських спецслужб. Увечері 29 травня у Києві трапилося вбивство відомого російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка. А вже наступного дня він «воскрес». Виявилося, що це було сплановане нашим СБУ інсценування замаху на Бабченка з метою спіймати на гарячому виконавця та замовника і щоб запобігти реальному злочину.

Такі провокативні дії покликані були ввести в оману російські спецслужби та викрити їхню агентуру в Україні. Досить сміливе та амбіційне завдання, але чи впоралися наші, українські, спецслужби з ним?

Інсценування вбивства Аркадія Бабченка викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і за кордоном. Ця подія спричинила шквал коментарів та офіційних заяв ледь не найвищого рівня.

Багато хто вважає, що усе це нанесло такий удар по суспільній довірі і готовності людей співпереживати, коли трапляються жахливі трагедії, що важко уявити собі наслідки цього. Захмарний цинізм вічних підлітків, які загралися у шпигунів. Так відгукуються про дії наших есбеушників ті, хто розцінює такі радикальні методи як невиправдані та непродумані. Тут дискредитовані усі: Україна, журналісти, російська ліберальна опозиція. Від такої «вистави» більше шкоди, аніж користі, вважають критики. Надто провокативний спосіб викрити вбивць в дусі класичних детективів.

Англійська «Guardian» пише, що це «чудовий трюк, достойний вуличного фокусника». А чи було так вже необхідно цілий день вводити в оману увесь світ задля проведення таємної спецоперації. Врешті-решт акція СБУ з інсценуванням вбивства російського журналіста у Києві здалася багатьом схожою на спектакль. Тим більше, коли за кілька днів повідомили, що замовник вбивства – зброяр, а кілер – монах. Це дуже вже виглядає оперетково.

Питання в іншому: намагаючись запобігти вбивству (якщо справді так було), чи не нанесла українська влада більше шкоди, ніж користі, і чи були менш провокативні способи досягнення мети.

Наступного разу, коли застрелять або отруять опонента Кремля, або він дивним чином випаде з вікна і розіб’ється, першим питанням стане: а він насправді мертвий? Чи так вже потрібно було оголошувати, що Бабченко загинув, а не, приміром, важко поранений? Новина стала шоком для друзів, родичів, українців, російських журналістів та блогерів, які і без цього втратили багато своїх колег. Тепер усе залежатиме від того, які неспростовні докази зможе надати Україна стосовно задумів Росії. Київ повинен мати залізні докази про те, що накази про вбивство Бабченка віддавали в Москві. Якщо ж ні, то те, що сталося, ставить під питання довіру до України. Зрештою, це ми твердили, що ми правдивіші, аніж наш східний сусід. Журналісти з усього світу тепер можуть перестати серйозно сприймати офіційні заяви української влади. Крім того, новини про загрозу життю журналістів будуть постійно ставитися під сумнів. До того ж у Кремля з’явилася козирна карта. Тепер, мовляв, казки придумує Україна, і не усе, що мовиться звідти, відповідає дійсності.

«Times» вважає, що інсценування без надання неспростовних доказів підготовки вбивства Кремлем виявиться ударом по й без того хиткій репутації СБУ. Фальсифікація загибелі Аркадія Бабченка навряд чи відновить довіру до СБУ, як у себе в країні, так і у світі.

Підсумовуючи сказане, варто зазначити, що влаштована СБУ провокація може вважатися безпрецедентною подією у новітній історії міжнародних відносин. Але проблема у провокацій одна – вони дають хороший новинний цикл на тиждень, але б’ють по довірі до країни, яка їх здійснює.

Навпаки, у нас багато хто вважає, що висвітлення західними ЗМІ «вбивства» Бабченка спотворене через брак розуміння життя в Україні в умовах війни. Сам Аркадій Бабченко підняв питання про те, що б робили інші, коли потрапили в аналогічну ситуацію, де б на кону стояла безпека їхньої сім’ї. Просто цікаво, багато хто каже в соцмережах, для того щоб усі засудили вбивць, а не жертву, Бабченко повинен був померти? А європейські медіа настільки атрофовані, що вже не вміють відрізнити добро від зла.

Отже, що це було: вдала операція українських спецслужб, спроба тих же спецслужб похвалитися своїми придуманими успіхами чи маніпуляція аудиторією, що підриває довіру до журналістики? У кожної з цих версій, судячи з усього, є право на життя. Усе, як кажуть, покаже слідство.

У Міністерстві охорони здоров’я знову скандал. На цей раз заступник виконувачки міністра цього відомства Олександр Лінчевський гостро і очевидно зопалу висловився стосовно розподілу державних коштів на безоплатне лікування. Він вважає недоцільним виділення грошей на онкологічних хворих, оскільки «вони усі помруть».

«В сухому залишку, – сказав Лінчевський, – 25% пацієнтів, власне, помирають. Тобто кожний четвертий лікується за кордоном неефективно. Це рак. Вони усі помруть. Без варіантів. І ефективність цієї програми є нуль відсотків. Ті проблеми, тобто ті онкологічні захворювання, котрі потребують трансплантації кісткового мозку, вони закінчуються смертю. Рано чи пізно».

Про це «замміністра» розповів у Рахунковій палаті України під час розгляду звіту про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених для лікування громадян України за кордоном.

Лінчевський, відомий своєю екстравагантністю, тепер прославився на всю країну ще й екстравагантними словами. Його висловлювання «підірвали» соціальні мережі та вразили усіх присутніх на слуханнях у Рахунковій палаті. Це при тому, що про факти корупції, які є при розподілі коштів на таке лікування пан Лінчевський не згадав у своїй доповіді. Також простежується повне нерозуміння заступником міністра охорони здоров’я кількісного розрахунку виживання при різноманітних формах і локалізаціях новоутворень.

Міністерство кинулося захищати Лінчевського і заявило, що занепокоєне «поширенням уривків виступу» заступника міністра. Прес-служба МОЗу твердить, що ці слова вирвані з загального контексту діалогу з Рахунковою палатою. Щоправда, далі міністерство вибачається за «емоційні висловлювання, неприпустимо невдало використані» заступником Уляни Супрун. Але далі міністерство закликає ЗМІ, політиків та громадян України запобігати подальшим маніпуляціям. Тобто Лінчевський навіть не зобов’язаний вибачатися, і його не звільнять за неетичну поведінку.

Сам підхід МОЗу, як відзначають оглядачі, м’яко кажучи, дивує. Взагалі, головне, згадуючи пані Супрун, мочіть «манту», не робіть флюорограму і сидіть на холодному. І бережіть себе від Лінчевського.

Скандальні вибори відбулися у неділю, 3 червня, в деяких об’єднаних територіальних громадах Одеської області. При цьому вибори у Великомихайлівському та Ширяєвському районах стали головними темами минулого вікенду – туди довелося викликати Нацгвардію. На окремих дільницях у день голосування практично з самого ранку працювали слідчо-оперативні групи, вибухотехніки та кінологи з собаками. Замість виборчого процесу тут боролися то з замінуванням, то з зараженням ртуттю. Ще напередодні дня голосування в одному з населених пунктів відбулася затята сутичка між місцевими жителями та поліцейськими, які силоміць намагалися «евакуювати» людей з приміщення, начебто замінованого, де знаходилася виборча комісія. Саме там біля виборчої дільниці і чулася стрілянина. Вибори на Одещині поки що стали найскандальнішими з усіх попередніх аналогічних, які проводилися раніше в ОТГ по Україні.

Така напруга та неймовірне загострення ситуації свідчить про наближення президентських виборів і про залучення найбрудніших технологій та адмінресурсу. Схоже, що Нацгвардія стає у нас одним з ключових елементів передвиборчої боротьби та ледь не прямим учасником самого виборчого процесу.

 

Володимир ПУХИР

Login to post comments