Плитами із меморіалу загиблим українцям у Грушовичах вимостили дороги

У польському селі Грушовичі меморіал українським упівцям, які захищали населення від масового примусового виселення, знищує навіть тамтешня влада. Плитами із постаменту вирішили вимостити дороги. У той же час українська громада у селі Гута Пеняцька на свої кошти відновлює пам‘ятник загиблим полякам, яких живцем спалили під час німецької каральної операції.

Навколо пам’ятника українським повстанцям у польському селі Грушовичі, що неподалік Перемишля, уже п’ятий рік не вщухають гострі дискусії. Надмогильний монумент воїнам УПА неодноразово нищили вандали, а 2017-го взагалі розтрощили. Та й досі український меморіал не дає спокою полякам – зовсім нещодавно група польських науковців та робітників розпочали розкопки саме на місці українського пам’ятника. Тож навіть сьогодні ті, хто захищали українське населення від примусового виселення у 40-их, не мають спокою. Адже нині, через чверть століття існування пам’ятника, польські науковці піддають сумніву, що на тому місці були заховані людські останки, а тим паче – українських повстанців.

«Якщо там не буде жодних людських останків, то значить, що це – пам‘ятник УПА, а на таке Польща не дає згоди. Право до гробу – це не право на пам‘ятник», – наголошує віце-голова Польського інституту національної пам’яті Кшиштоф Шваґрчик.

Насправді ж, за свідченнями українських істориків, саме у Грушовичах був розстріляний випускник Сорбонського університету, відомий лікар та член УПА Павло Клочник на псевдо «Сірко». Ще у середині 40-х керівництво доручило йому очолити Український Червоний Хрест, який базувався якраз поблизу Грушович. Однак, через вже постійні проблеми зі здоров’ям, у листопаді 45-го Павло Клочник вирішує більше не ховатися у підпіллі, а залишитися у сільській хаті. У селі лікарю дає прихисток родина Баб’яків. Та тоді ще ні «Сірко», ні сім’я і не здогадуються, що невдовзі їх чекає. Адже ще навесні тоді саме на території Закерзоння українці організовували загони УПА, насамперед, щоб захистити місцеве українське населення від виселення.

«Ще із 1944 року між прокомуністичною Польщею і СРСР був украдений договір про обмін населенням. Тобто, українців виселяли на територію УРСР, а поляків – до Польщі», – зазначає керівник наукових програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.

Уже у 45-му виселення набуває все більших масштабів і проводять його примусово. Доходить навіть до масових вбивств місцевого населення. Так комуністична польська влада намагається впорядкувати кордони після Першої світової війни. Відтак, саме Грушовичі стали ареною одного із жорстоких боїв. На село раптово напав польський загін. Тоді ж у хаті Баб’яків одразу і виявили «Сірка». Лікаря разом із синами господаря хати під прицілом вивели у поле за селом.

«Коли поляки увійшли в село і почали ходити по хатах, він сказав, що є Павлом Клончиком, лікарем УПА. Після цього його вивели на вулицю і розстріляли», – розповідає науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

Згодом місцеві забрали тіла і поховали їх на цвинаті у Грушовичах. А через півстоліття – у 1994-му – на місцевому кладовищі братам Баб’якам та «Сірку» тамтешні українці звели надгробний пам’ятник, а невідомим його упівським побратимам – меморіал.

За рік до бою в Грушовичах постраждало і ще одне село – Гута Пеняцька. У 1944 році його вщент спалили нацисти. Зараз трагедію нагадує зведений поляками у 2005 році пам’ятник. У ті часи в регіоні більшість сіл були українським, тоді як Гута стала своєрідним осередком польськості. Тому нацисти навідувались туди, шукаючи польських підпільників, насамперед – учасників Армії Крайової, яка останнім часом активно нападала і на українські села.

Та підійшовши впритул до Гути Пеняцької, німці побачили, що усе село загороджене по периметру, а при в‘їзді навіть стояв кулемет. Польські підпільники затягнули його на баню костелу для кращого огляду місцевості навколо.

«Оунівські документи свідчать, що на початку лютого 1944 року в район Гути Пеняцької перейшло з‘єднання більшовицьких партизан – 600 осіб. Знаємо і про місцевий партизанський загін більшовицький, який за чисельністю нараховував від 200 до 250 осіб», – зауважує кандидат історичних наук Михайло Романюк.

Уже за кілька годин між нацистами та місцевими підпільниками зав‘язався бій. Втративши у ньому кількох своїх бійців, німці швидко відступили, однак того ж дня долю сотень мешканців Гути Пеняцької було вирішено. 

Лютневого ранку 1944-го основні сили каральних німецьких загонів наблизились через сусіднє село Жарів. Тоді ж і радянські партизани, і польські підпільники відступили із Гути Пеняцької, залишивши мирне населення напризволяще. Каральна акція розпочалася вдосвіта. Німці блискавично оточили село, обстрілявши його із гармат. Ще сонних беззахисних людей зігнали до костелу.

«Загін знайшов понівечені трупи своїх солдатів в підвалі школи. Тоді було дано наказ позганяти всіх мешканців до костелу та стодоли. Тих, хто вже не міг йти, добивали у хатах. І, звичайно, були підпалені ті стодола і костел», – розповідає історик та краєзнавець Михайло Шишка.

У 2017-му пам’ятник замордованим полякам у Гуті Пеняцькій пошкодили вандали. Проте зусиллями місцевої влади та мешканців найближчих сіл меморіальні плити відразу відновили.

«Це приклад того, як варто поводитися із пам’ятниками на території наших країн. Пам’ятник було споруджено ще в 2000-их роках і не було легалізовано. Однак, після того, як невідомі його сплюндрували, поліція відразу розпочала слідство та затримала причетних до цього. Ба більше! Місцева українська громада за власні кошти відновила цей пам’ятник до чергової річниці знищення села», – наголошує голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Та у той час, як довкола пам’ятника в Гуті Пеняцькій – викошена трава, а на самому меморіалі майорять біло-червоні стрічки, у польських Грушовичах пам‘ятник українським захисникам руйнують.

«Вразив сам спосіб, у який був знищений цей пам‘ятник. На відміну від попередніх актів вандалізму, нищення пам’ятника на цвинтарі у Грушовичах відбувалося у публічний спосіб, за участі і представників органів місцевого самоврядування – посеред білого дня, під запис на камеру, з людьми з відкритими обличчями, які не ховалися вже за масками», – обурювався начальник відділу обліку і збереження місць пам’яті УІНП Павло Подобєд.

Після зруйнування пам’ятнику УПА у Грушовичах, кам’яні плити із меморіалу не віддали. Натомість війт місцевої ґміни розпорядився вимостити ними дороги. 

dzp

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Login to post comments