11 липня виповнюється 75-та річниця трагічних подій в історії українсько-польських відносин

Тема протистояння на Волині 1943-1944 років, попри значні зусилля України та Польщі у питаннях примирення, залишається однією з найбільш чутливих та дискусійних в історії двосторонніх відносин. Значна частина небайдужих до цієї теми громадян, неурядових організацій по обидва боки кордону залишається при своїй оцінці причин та перебігу тих подій.

Українсько-польське протистояння в 1939—1947 роках

Слід акцентувати увагу, що на момент початку Другої світової війни й нападу гітлерівської Німеччини на Польщу українське населення перебувало в пригнобленому стані. Шовіністична політика міжвоєнної ІІ Речі Посполитої була спрямована на культурну, соціальну, економічну та релігійну дискримінацію українців і радше нагадувала апартеїд у Південній Африці. Тому під час німецько-польської війни українці не виявляли великої лояльності до Польської держави.

Попри те, що в лавах Війська Польського проти нацистів сумлінно воювало близько 120 тис. мобілізованих українських солдатів, Західну Україну охопили повстанські виступи, організовані ОУН. Майже 8 тис. членів ОУН за підтримки тисяч селян-симпатиків взяли участь у виступах у 183-х населених пунктах. Тоді вперше в Другій світовій війні було проведено каральні акції проти українських сіл польськими військовими.

Конфлікт почав набирати обертів на теренах Надсяння й Підляшшя (Генеральне губернаторство) восени 1942 року. У листопаді 1942 — лютому 1943-х років нацисти виселили поляків із низки сіл, заселивши на їхні місця українців. Загони Армії Крайової розцінили це як «співпрацю українців з німцями проти поляків» і в березні 1943 року розпочали акції помсти, які вилилися у масові убивства українців.
Внаслідок кривавих розправ тисячі співвітчизників змушені були рятуватися втечею на Волинь. Так відомості про знищення поляками українців дісталися до райхскомісаріату «Україна».

Керівник місцевої окупаційної адміністрації Еріх Кох був відомий своєю українофобією і здійснював надзвичайно жорстоку окупаційну політику. «Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів його вбити, і щоб українець, побачивши поляка, теж горів бажанням його вбити», — так висловив формулу своєї політики райхскомісар.

У квітні — травні 1943 року поляки стали створювати укріплені «самооборонні» бази, яким німці постачали зброю і матеріально їх підтримували. Ці загони дуже часто займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села.

Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН(б) та керованої нею УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943-1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни.

Поступово акції українських повстанців на Волині поширилися на польських селян, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення. Із лютого 1943 року антипольські акції охопили східні повіти Волині. 11-13 липня 1943 року стався генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень.

Після цього командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польських поселеннях бази самооборони. Переважна більшість осередків польського опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені.

Від середини літа, й особливо восени 1943 року, польські бази самооборони організовували напади на осередки й боївки УПА, а також походи на українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій страждало українське цивільне населення.

За домовленостями між Польщею і УРСР з вересня 1944 року відбувався обмін населенням. Поляків із Західної України переселяли в Польщу, а українців із Польщі — в Україну. Щоб прискорити репатріацію українців, які робили це неохоче, з кінця 1945 року польський комуністичний уряд вдався до примусової депортації із застосуванням війська. Тепер загони УПА стали в обороні українських сіл від виселення.

28 квітня — 28 липня 1947 року польська комуністична влада провела операцію «Вісла». Було виселено вглиб Польщі понад 140 тис. українців, які ще залишалися на своїх корінних землях. Оскільки тепер українська територія Закерзоння була знелюднена, то подальша боротьба УПА втрачала сенс. Акція «Вісла» поставила крапку в українсько-польському збройному протистоянні 1942-1947 років. Крім депортованих в ході акції «Вісла», у 1945-1947 роках, польські комуністи примусово переселили в УРСР півмільйона українців, ще 10-12 тис. цивільних загинуло. У боях із польськими військами і їхніми чехословацькими союзниками полягло 2-3 тис. українських повстанців і членів ОУН.

На сьогоднішній день вирішення проблемного питання у стосунках двох держав вийшло на новий рівень, який є далеким від «позитивного». У Польщі 1 березня набув чинності закон про Інститут національної пам’яті. Цей документ передбачає кримінальне переслідування тих, хто приписуватиме полякам злочини нацистів, зокрема вживатиме словосполучення «польські табори смерті», а також тих, хто заперечуватиме «злочини українських націоналістів», скоєні щодо громадян Польщі в період 1925–1950 років. 27 червня 2018 року було прийнято та внесено зміни до так званого «антибандерівського закону». У вилучених статтях закону йдеться лише про «публічне приписування польському народу відповідальності за злочини Третього рейху». Згадка про «злочини українських націоналістів» лишається, як і відповідальність за це. Тому, питання примирення залишається відкритим.

Найкраще взаємини між країнами оцінює молодь. 64% поляків вірять у історичне примирення між польським та українським народами. Про це свідчать результати опитування, яке провів Центр дослідження громадської думки CBOS.

81% поляків знає принаймні базові речі про польсько-український конфлікт на Волині 1943 року. 37% багато чули про ті події. 44% респондентів вважають взаємини між народами ні добрими, ні поганими. 29% переконані, що добрі, а 13% - що погані. Найкраще взаємини між країнами оцінює молодь. 47% з тих, хто оцінює польсько-українські взаємини як погані, вважає, що відповідальність за це здебільшого несе українська сторона. 40% покладають відповідальність на обидві сторони. 7% опитаних вважає, що відповідальна польська сторона.

 

Дороговказом для нинішнього та прийдешніх поколінь українців і поляків можуть стати слова Папи Римського Івана Павла ІІ, з якими він звернувся до обох народів та закликав очиститися від болісного минулого: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує»

dzp

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Login to post comments